Як Ви вважаєте, чи продовжуються традиції меценатства і чи потрібно їх продовжувати, які існували в Україні. Скажімо, традиції Ханенків, Терещенків, Симеренків та інших меценатів?

До меценатства заможних українців завжди спонукали приписи релігії та історична традиція, а з другої половини 19 століття доброчинності сприяли також і закони. Меценатство було поширене по всій Україні. Так у Києві на межі ХІХ і ХХ століть всі публічні споруди були зведені коштом меценатів.

Здатність чинити добро та приносити благо закорінена у самому людському єстві. Навіть у найхимерніших суспільствах завжди були ті, хто керувався не схибленими, а нормальними приписами щодо добра та зла.

Для кого в порядку речей була конкретна допомога ближньому і дальньому. Не за допомогу у відповідь, і навіть не за "спасибі", а просто так. Бо щось заважало цим людям просто жити тільки заради себе самих і кола своїх рідних.


Отож доброчинність і благодійність були присутні і присутні зараз у суспільстві, тільки що їхні форми змінювалися й, очевидно, будуть змінюватися й надалі.

Звісно, що гроші, між тим, не падають з неба. Їх заробляють хоча, бува, “отримують» і іншим способом. Але у кожному випадку, важливо правильно розпорядитися ними.

Мовою економічної теорії те, про що наразі йдеться, пов‘язане з проблемою ефективного власника. Якщо будь-який приватний підприємець витрачає свої доходи переважно на власне споживання, якщо він не інвестує кошти в розвиток своєї справи, в науку, в освіту, то він не є ефективним власником. А для того, щоб бути ефективним власником, мало суто прагматичних вкладень в наукову й освітню інфраструктуру. Треба, щоб тобою рухало дещо з глибин твого єства.

Окремо варто сказати про меценатство в культурі. Тут свою роль у нормальному суспільстві грають не лише великі власники, а і дрібні. І, мірою можливості, наймані працівники, пересічні громадяни, котрі беруть приклад з заможних громадян.

Та слід визнати, що стан меценатства в культурі нині такий самий, як і стан самої сучасної культури: і те, й те потребує розвитку...

Меценатство починається часто з прискореного биття серця, не байдужого до рідної землі, з патріотизму. Не обов’язково з великої літери, а того, що вміщується в одній-єдиній людській душі, заполоненій прагненням добра і любові до ближнього..., захоплення від натхненної творчої майстерності окремої людини, свого народу та людства в цілому.

Відомо, що легко любити все людство і важко конкретних людей. Так і з меценатством, яке іноді вважають красивою модою, іноді  способом “вимолити прощення за своє багатство”.

Та все ж залишається воно здебільшого відвагою, здатністю вкласти трохи своїх зароблених статків у національне творче надбання. Можливо, саме в цьому й міститься таїна тих перспектив, які меценатство в Україні все ж матиме.